Багато українських родин, які знайшли тимчасовий прихисток у Європі після початку повномасштабної війни, почали переглядати свій вибір. Деякі країни, що спочатку здавалися затишними, втрачають привабливість через складнощі з роботою, високі витрати на життя та відчуття відчуженості. За непрямими даними про зменшення кількості українських дітей, Латвія, Португалія та країни Балтії опинилися серед аутсайдерів. Люди шукають кращі умови для себе та дітей, і цей процес триває.
За даними, які відображають динаміку присутності українських сімей, Латвія показала найсуттєвіше скорочення — мінус 45,7%. Далі йдуть Португалія (–12,8%), Естонія (–12,5%), Чехія (–9,1%), Литва (–4,2%), Угорщина (–2,7%), Швейцарія (–2%), Норвегія (–2%) та Польща (–1,5% за рік). Ці цифри базуються на статистиці кількості дітей і слугують індикатором загальних міграційних тенденцій серед українців. Офіційних прямих даних про масовий виїзд саме українців саме в цих країнах на 2026 рік поки обмежено, проте тенденція помітна.
Чому Латвія втрачає українців
Латвія прийняла чимало наших співвітчизників на початку війни завдяки відносно простим процедурам тимчасового захисту. Однак з часом багато сімей вирішили рухатися далі. Головні причини — обмежений ринок праці для українців без знання латвійської мови, високі комунальні платежі взимку та порівняно низькі зарплати в регіонах.
Рига та інші великі міста пропонують певні можливості, але конкуренція з місцевими та іншими мігрантами відчутна. Багато українських батьків відзначають проблеми з інтеграцією дітей у школи, де акцент на вивченні державної мови. Крім того, географічна віддаленість від великих українських громад і холодніший клімат психологічно тиснуть на тих, хто звик до теплішого півдня чи заходу України.
За оцінками експертів, саме скорочення кількості українських дітей у Латвії є одним із найяскравіших маркерів відтоку. Родини часто переїжджають до Німеччини, Польщі чи повертаються ближче до кордонів, де легше підтримувати зв’язок з рідними.
Португалія: сонце є, а стабільності бракує
Португалія приваблювала українців теплим кліматом, відносно доступним житлом у менших містах і спокійним темпом життя. Лісабон, Порту та Алгарве стали популярними напрямками. Проте реальність виявилася складнішою.
Високі ціни на оренду в туристичних зонах, сезонність роботи та труднощі з визнанням українських дипломів змушують родини переглядати плани. Багато хто скаржиться на бюрократію при продовженні документів і обмежені соціальні виплати порівняно з Німеччиною чи Чехією. Українські діти в португальських школах стикаються з мовним бар’єром, хоча португальці загалом дружелюбні.
– «Багато сімей приїхали сюди за сонцем і спокоєм, але коли справа дійшла до довгострокового планування — роботи, освіти дітей і медичного обслуговування — почали шукати альтернативи. Частина переїжджає до Іспанії або північної Європи, де сильніші соціальні програми», — розповідає Олена Ковальчук, координаторка української громади в Лісабоні, яка працює з мігрантами з 2022 року.
Зменшення кількості українських дітей на 12,8% свідчить, що навіть комфортний клімат не компенсує економічних та інтеграційних викликів.
Країни Балтії та Центральної Європи: спільні проблеми
Естонія та Литва теж демонструють відтік. Тут впливають невеликий розмір ринку праці, вимоги до мови та загальне скорочення соціальної підтримки для українців. У Естонії, наприклад, зафіксовані помітні мінуси в статистиці тимчасового захисту. Литва втратила значну частину бенефіціарів порівняно з піковими показниками.
У Чехії, яка залишається однією з топ-країн за кількістю українців (близько 390–400 тисяч під тимчасовим захистом), також спостерігається певне скорочення. Причини — зростання вимог до інтеграції, конкуренція на ринку праці та бажання деяких сімей переїхати до Німеччини з кращими зарплатами.
Польща, традиційний лідер за кількістю українців, показала мінімальне зменшення (–1,5%). Близькість до України, велика діаспора та можливості працевлаштування досі тримають багатьох. Однак і тут частина сімей рухається далі на захід.
Угорщина, Швейцарія та Норвегія з меншими мінусами теж не стали масовими напрямками для довготривалого перебування. У Швейцарії та Норвегії високі ціни на все, а бюрократія та культурні відмінності ускладнюють адаптацію.
Що штовхає українців до переїзду
Основні фактори, які впливають на рішення про зміну країни:
- Ринок праці та зарплати. У країнах з обмеженими можливостями для українців без місцевої мови люди шукають кращі пропозиції.
- Освіта дітей. Доступність українських класів, програм інтеграції та якості навчання.
- Вартість життя. Оренда, комунальні послуги, продукти.
- Соціальна підтримка. Розмір виплат, медична допомога, програми для біженців.
- Психологічний комфорт. Розмір української громади, ставлення місцевих, клімат.
За даними Євростату, загальна кількість осіб під тимчасовим захистом в ЄС на кінець 2025 — початок 2026 року тримається на рівні близько 4,3–4,4 мільйона. Лідери — Німеччина, Польща та Чехія. У менших країнах Балтії та на півдні динаміка негативніша.
Поради для тих, хто планує переїзд
Якщо ви розглядаєте зміну країни, варто:
- Проаналізувати актуальні умови тимчасового захисту — у 2026 році в деяких державах правила стали жорсткішими.
- Перевірити ринок праці на платформах EURES та місцевих служб зайнятості.
- З’ясувати можливості для дітей: школи з українською підтримкою, мовні курси.
- Порахувати бюджет з урахуванням реальної вартості оренди та життя.
- Поговорити з представниками українських громад у цільовій країні.
Експерти рекомендують не поспішати з радикальними рішеннями. Іноді достатньо переїхати в інше місто всередині країни або знайти віддалену роботу з українським роботодавцем.
Перспективи повернення та майбутнє
Багато українців продовжують жити між двома світами. Частина планує повернення, коли ситуація в Україні дозволить. За різними оцінками, від 40 до 60% біженців розглядають можливість репатріації, але реальні цифри залежать від безпеки та економічних можливостей вдома.
Поки що внутрішньоєвропейська міграція українців триває. Люди шукають баланс між безпекою, можливостями для дітей і гідним рівнем життя. Латвія, Португалія та деякі країни Балтії стали прикладами того, як початковий прихисток не завжди перетворюється на довгостроковий дім.
Ситуація динамічна, і кожна родина приймає рішення індивідуально. Головне — мати актуальну інформацію та реалістично оцінювати свої сили.
Автор: Іван Каменяш
