Минуло майже чотири десятиліття, а квітневий полиновий присмак і досі гірчить на губах тих, хто першим став до бою з невидимим ворогом. Чорнобильська катастрофа у Виноградові знову стала центральною темою для обговорення, коли в стінах місцевої бібліотеки зібралися студенти та безпосередні учасники ліквідації аварії на ЧАЕС.
Це була не просто офіційна зустріч до 40-ї річниці трагедії, а болючий і водночас необхідний місток між поколінням, яке врятувало світ, та молоддю, яка має цю пам’ять зберегти. Підлітки зі студентських лав ВСП «Виноградівський фаховий коледж Мукачівського державного університету» слухали тишу, яка стає особливо гучною, коли говорять очевидці.
Вечір-спомин: коли цифри стають долями
Захід під назвою «Чорнобиль: не згасне пам’ять» розпочався з хвилини мовчання. Для багатьох присутніх це були не просто 60 секунд етикету, а можливість згадати тих земляків-закарпатців, які вже ніколи не повернуться до рідних осель під Чорною горою.
Ведуча заходу нагадала присутнім хронологію подій 26 квітня 1986 року. Тоді світ змінився назавжди, а Україна опинилася в епіцентрі глобальної техногенної катастрофи, наслідки якої ми відчуваємо й досі.
Головні акценти зустрічі:
- Вплив радіаційного забруднення на екологію Закарпаття та України.
- Демонстрація архівних відеоматеріалів з місця вибуху четвертого енергоблока.
- Інформаційні меседжі до 40-х роковин: відповідальність перед майбутнім.
- Роль міжнародної спільноти у консервації об’єкта «Укриття».
Пряма мова: спогади ліквідаторів-виноградівців
Найважливішою частиною вечора стали виступи запрошених гостей. Це люди, чиї імена вписані в історію нашого краю не золотими літерами, а свинцевим пилом Чорнобиля.
Володимир Григорович Данилевич та Іван Степанович Менджул (ліквідатор 1-ї категорії) поділилися деталями, які не знайдеш у підручниках. Вони розповідали про ту саму «невидиму смерть», яку неможливо було відчути на дотик чи запах, але яка пронизувала все навколо.
«Ми не думали про героїзм. Нам ставили завдання — ми його виконували. Було розуміння: якщо не ми, то хто? Вже потім прийшло усвідомлення масштабів, а тоді була лише робота в зоні максимального ризику», — зазначив під час виступу Юрій Юрійович Сайко, ліквідатор 2-ї категорії.
Студенти мали змогу поставити питання, які найбільше їх цікавили: від побутових умов у зоні відчуження до того, як склалася доля побратимів після повернення додому.
Чому Чорнобильська катастрофа у Виноградові залишається актуальною?
Незважаючи на те, що Виноградівщина знаходиться за сотні кілометрів від Полісся, трагедія зачепила чимало родин нашого регіону. Сотні закарпатців були мобілізовані для спорудження саркофага та дезактивації території.
Сьогодні, в умовах сучасних викликів ядерній безпеці України, досвід ліквідаторів набуває нового значення. Озвучені на заході меседжі акцентували на трьох стовпах:
- Пам’ять: ми не маємо права забути ціну, заплачену за «мирний атом».
- Відповідальність: кожне рішення в енергетичній сфері має бути виваженим.
- Турбота: держава та суспільство зобов’язані підтримувати тих, хто віддав здоров’я в 1986-му.
Зміст
Роль молоді у збереженні пам’яті
Викладачі Виноградівського фахового коледжу МДУ зазначають, що такі зустрічі формують у студентів критичне мислення та громадянську позицію. Дивлячись в очі реальним героям, молодь починає розуміти справжню ціну миру та безпеки.
На завершення вечора студенти висловили щиру вдячність ветеранам-ліквідаторам. Бажали міцного здоров’я, якого так не вистачає багатьом після років боротьби з наслідками опромінення, та миру, який зараз є найвищою цінністю для кожного українця.
Чорнобиль — це не лише історія про помилку минулого. Це історія про неймовірну силу людського духу, яка виявилася міцнішою за бетон і сталь. І поки ми пам’ятаємо імена таких людей, як Володимир Данилевич, Іван Менджул та Юрій Сайко, пам’ять про Чорнобиль не згасне.
