Політична комунікація Закарпаття сьогодні все більше нагадує «театр одного актора», де глядачам дозволено лише аплодувати або мовчки залишати залу. Коли публічна сторінка депутата або кандидата в них чи чиновника перетворюється на стерильну дошку оголошень, зникає головне — живий зв’язок із громадою, який є фундаментом демократії.
Досвідчені користувачі Facebook помітили дивну тенденцію: на сторінках відомих крайових політиків панує ідилія. Під постами про «успішні успіхи» або геополітичні прогнози можна побачити лише вподобайки та поширення. Будь-яка спроба поставити незручне запитання або висловити конструктивну критику часто закінчується блокуванням користувача або видаленням коментаря. Така закритість створює ілюзію повної підтримки. Проте в реальності це лише поглиблює прірву між тими, хто приймає рішення в Ужгороді, Мукачеві чи Хусті, та звичайними мешканцями області. Соціальні мережі мали стати інструментом прямої демократії, а стали цифровим «теплим павильоном» для політичного его.
Нещодавні події на міжнародній арені, зокрема результати виборів у сусідній Угорщині, стали лакмусовим папірцем для закарпатського політикуму. Колишній заступник мера Ужгорода Іштван Цап на своїй сторінці гостро відреагував на перемогу ідеї «анти-Орбан», назвавши це поразкою проукраїнських сподівань.
Цікаво не лише те, що пишуть політики, а як вони реагують на зворотний зв’язок. Більшість закарпатських політиків у соціальних мережах можна тільки підтримати або поділитися їхньою позицією. Критику вони не сприймають, а альтернативні думки часто тавруються як «робота ботів» або «замовлення опонентів».
Експерти з комунікацій виділяють кілька причин такої поведінки регіональних еліт:
Брак досвіду публічної дискусії. Багато політиків звикли до монологів на телебаченні, де немає моментального спростування фактів.
Страх репутаційних втрат. Негативний коментар під постом сприймається як особиста образа, а не як сигнал про проблему в регіоні.
Відсутність професійних SMM-команд. Сторінки часто ведуть помічники, чиє головне завдання — «захистити шефа» від будь-якого негативу.
Згідно з моніторингом громадських організацій, понад 60% депутатів місцевих рад Закарпаття обмежують можливість коментування своїх дописів для людей, які не перебувають у них у «друзях». Це прямо суперечить принципам прозорості місцевого самоврядування.
Соціальні мережі для політика — це не приватний альбом із фотографіями, а робочий інструмент. Коли посадовець закриває коментарі, він фактично закриває двері свого кабінету перед носом виборця.
Коли критика витісняється з офіційних сторінок, вона не зникає. Вона переходить у закриті групи, Viber-чати та Telegram-канали. Це створює середовище для поширення чуток та дезінформації, адже офіційне джерело відмовилося від діалогу.
Для Закарпаття, як багатонаціонального та прикордонного регіону, відкритість влади є критично важливою. Обговорення питань транскордонного співробітництва, інфраструктури чи гуманітарної допомоги потребує залучення громади, а не лише «лайків» від підлеглих.
Щоб змінити ситуацію, важливо:
Громаді — не боятися ставити запитання в офлайн-форматі або через офіційні запити.
Політикам — усвідомити, що конструктивна критика є безкоштовним аудитом їхньої діяльності.
SMM-менеджерам — розробляти правила спільнот, де чітко розмежовано хейт (який треба видаляти) та незручні запитання (на які треба відповідати).
Політична культура регіону потребує оновлення. Справжній лідер не той, у кого під постом сто «сердечок», а той, хто здатен аргументовано відповісти на критичний коментар і визнати помилки.
Автор – Аня Чегіль.
