Кілька днів тому наші хлопці з гірсько-штурмової роти відзначились на полі бою: вони вибили російські сили з посадки у Запорізькій області та взяли двох полонених. Штурм здійснювала невелика група з шести бійців, з яких двоє вперше вступали в близький контакт із ворогом. Очолив групу головний сержант роти, 26-річний Артем із позивним “Атос”.
Познайомились ми з Атосом задовго до цього штурму, тому маємо змогу розповісти трохи більше про нього.
Артем родом з Бахмутського району Донеччини, але виїхав звідти ще до 2014 року. Його мати зараз мешкає у високогірному селі на Закарпатті, а дружина з донькою – у Києві. Із 26 років свого життя він майже 6 провів у лавах ЗСУ, служачи у 128-й ОГШБр. Його товариші по роті, відзначаючи його військові якості, називають його “крутим бійцем” – найвища похвала від таких людей.
Хоча Артем не з тих, хто багато говорить, він усе ж поділився кількома думками:
“Доводилось вбивати ворогів з близької відстані. Як до цього ставлюсь? З радістю. Після штурму можна забрати в них техніку: АК-12, нічники, тепловізори… Їхнього спорядження в нас бракує. На Херсонщині знайшли купу покинутих боєприпасів – це велика підмога нашим підрозділам”.
“Важко бачити загибель товаришів. У бою ти намагаєшся допомогти, але якщо нічого не можна зробити, то… Після бою це сприймається зовсім інакше”.
“Після важких штурмів, коли дають відпочинок, просто лягаю спати…”
“Найважче останнім часом у Запорізькій області через постійні атаки FPV-дронів. У Бахмуті було теж непросто – працювали танки, піхота ворога підходила зовсім близько. Але коли ти у бою, про страх не думаєш”.
Артем неодноразово був поранений – контузії, уламкові поранення. Проте він не планує покидати службу.
“Маю нагороди, але які – вже не згадаю”.
“Жив на Донеччині, приїжджав туди після 2014-го, бачив людей, що підтримували Росію, – багато колишніх друзів дитинства. Коли почалась повномасштабна війна, деякі з них втекли в Росію, а потім у Європу як українські біженці. Запитую їх: “Як так? Тікали від євро, а тепер живете за них”. На це у них відповідей немає”.
Про мирне життя в тилу:
“Під час відпустки не звертаю уваги на людей навколо – приїжджаю до рідних, щоб відпочити”.
“В армії все простіше, стосунки інакші, ніж на цивілці. Тут легше – ніхто не піднімається в кар’єрі за рахунок інших. Як буде після війни? Не знаю, треба почекати…”
“Сподіваюсь, війна закінчиться швидше, ніж закінчусь я…”
Ярослав Галас.