0.3 C
Uzhhorod
Четвер, 14 Листопада, 2024

Життя на межі: історія воїна, який бачив пекло війни

Кілька днів тому наші хлопці з гірсько-штурмової роти відзначились на полі бою: вони вибили російські сили з посадки у Запорізькій області та взяли двох полонених. Штурм здійснювала невелика група з шести бійців, з яких двоє вперше вступали в близький контакт із ворогом. Очолив групу головний сержант роти, 26-річний Артем із позивним “Атос”.

Познайомились ми з Атосом задовго до цього штурму, тому маємо змогу розповісти трохи більше про нього.

Артем родом з Бахмутського району Донеччини, але виїхав звідти ще до 2014 року. Його мати зараз мешкає у високогірному селі на Закарпатті, а дружина з донькою – у Києві. Із 26 років свого життя він майже 6 провів у лавах ЗСУ, служачи у 128-й ОГШБр. Його товариші по роті, відзначаючи його військові якості, називають його “крутим бійцем” – найвища похвала від таких людей.

Хоча Артем не з тих, хто багато говорить, він усе ж поділився кількома думками:

“Доводилось вбивати ворогів з близької відстані. Як до цього ставлюсь? З радістю. Після штурму можна забрати в них техніку: АК-12, нічники, тепловізори… Їхнього спорядження в нас бракує. На Херсонщині знайшли купу покинутих боєприпасів – це велика підмога нашим підрозділам”.

“Важко бачити загибель товаришів. У бою ти намагаєшся допомогти, але якщо нічого не можна зробити, то… Після бою це сприймається зовсім інакше”.

“Після важких штурмів, коли дають відпочинок, просто лягаю спати…”

“Найважче останнім часом у Запорізькій області через постійні атаки FPV-дронів. У Бахмуті було теж непросто – працювали танки, піхота ворога підходила зовсім близько. Але коли ти у бою, про страх не думаєш”.

Артем неодноразово був поранений – контузії, уламкові поранення. Проте він не планує покидати службу.

“Маю нагороди, але які – вже не згадаю”.

“Жив на Донеччині, приїжджав туди після 2014-го, бачив людей, що підтримували Росію, – багато колишніх друзів дитинства. Коли почалась повномасштабна війна, деякі з них втекли в Росію, а потім у Європу як українські біженці. Запитую їх: “Як так? Тікали від євро, а тепер живете за них”. На це у них відповідей немає”.

Про мирне життя в тилу:

“Під час відпустки не звертаю уваги на людей навколо – приїжджаю до рідних, щоб відпочити”.

“В армії все простіше, стосунки інакші, ніж на цивілці. Тут легше – ніхто не піднімається в кар’єрі за рахунок інших. Як буде після війни? Не знаю, треба почекати…”

“Сподіваюсь, війна закінчиться швидше, ніж закінчусь я…”

Ярослав Галас.

СХОЖІ ПУБЛІКАЦІЇ

ВІДПОВІСТИ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я

ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ

Transcarpathia.News