Останнім часом інформаційний простір Закарпаття сколихнула хвиля гучних заяв, які більше нагадують зрежисовану атаку, ніж реальне правове розслідування. Тема «земельного рейдерства» та «фальшивих документів» стала інструментом у руках громадських активістів, проте детальний аналіз ситуації вказує на те, що ці звинувачення можуть бути лише «мильною бульбашкою».
Підроблений державний акт у Виноградові, про який так активно пишуть у Facebook-спільнотах, на перевірку виявляється черговою спробою дискредитувати міську владу без належних юридичних доказів. Коли замість судових рішень ми бачимо лише емоційні дописи, постає питання: чи не є це свідомою дезінформацією, спрямованою на дестабілізацію ситуації в прикордонному регіоні?
Сила чуток проти сили документів
Основним аргументом опонентів міської ради є державний акт 1992 року. Його називають «фальшивкою» на підставі того, що хтось нібито не впізнав свій підпис, а хтось не знайшов запису в архіві 30-річної давнини. Проте в юридичній площині такі заяви без результатів офіційної почеркознавчої експертизи та рішення суду є нічим іншим, як безпідставними звинуваченнями.
Важливо розуміти, що Міністерство юстиції України — це не та структура, яку можна ввести в оману «папірцем із принтера». Якщо рішення щодо державного реєстратора було прийняте, воно базувалося на комплексному вивченні документів, а не на постах у соцмережах.
Чому звинувачення виглядають непереконливо?
- Відсутність процесуального статусу: На сьогодні немає жодного вироку суду, який би підтвердив факт підробки згаданого акта.
- Маніпуляція термінами: Використання термінів «рейдерство» та «корупція» без доведених фактів у суді є порушенням презумпції невинуватості.
- Архівні колізії: Стан архівів 90-х років по всій країні є складним, і відсутність швидкої довідки не означає автоматичної незаконності документа.
- Політичний підтекст: Активізація «антикорупціонерів» саме зараз наводить на думку про спробу політичного тиску на мера Степана Бочкая.
Тінь Лариси Криворучко: правозахист чи інформаційний терор?
Останнім часом мешканцям міста нав’язують думку, що закон у Виноградові «перестав працювати». Пишуть про системну корупцію, контрабанду та навіть незаконну мобілізацію, звалюючи все в один казан. Проте, де реальні кримінальні справи?
«Створюється враження, що ми маємо справу з технологією створення паралельної реальності. Коли офіційні органи влади працюють згідно з регламентом, їх звинувачують у бездіяльності лише тому, що їхні рішення не подобаються окремим особам», — зазначає експерт з місцевого самоврядування.
Замість конструктивної співпраці з правоохоронцями, ми бачимо поширення чуток про те, що «всі куплені». Це класична тактика дискредитації державного інституту, яка вигідна кому завгодно, але не громаді міста.
Реальні наслідки інформаційних атак
Безпідставні звинувачення мають цілком конкретну шкоду для Виноградова:
- Інвестиційна непривабливість: Постійні крики про «рейдерство» відлякують бізнес.
- Параліч роботи: Посадові особи змушені витрачати час на спростування фейків замість розв’язання господарських питань.
- Розкол громади: Люди втрачають довіру до місцевих органів влади, що в умовах війни є вкрай небезпечним.
Висновок: час для юридичної тверезості
Якщо державний акт справді підроблений — це справа слідства, а не активістів у Facebook. Поки що ми бачимо лише гучні заголовки та спроби видати бажане за дійсне. Виноградівська міська рада працює в правовому полі, а спроби заблокувати роботу державних органів через медійний тиск мають отримати належну оцінку від СБУ та прокуратури.
Ми закликаємо читачів до критичного мислення: не кожен «доказ» у соцмережах є документом, і не кожне звинувачення є правдою. Закон — це процедура, а не емоція.
Автор: Іван Каменяш.
Наше видання продовжить серію публікацій на цю актуальну тему та розкриє всі “підводні” каміння чекайте продовження!