Мукачевець із позивним «Партизан», офіцер Національної гвардії України, сьогодні є одним із командирів, які утримують позиції на Покровському напрямку. Його шлях у війську — це приклад цілеспрямованості: від солдата строкової служби до командира, який успішно веде свій підрозділ у складних боях. Ця історія розповідає про те, як військова підготовка та бойове братерство допомагають гвардійцям не лише виживати, а й відбивати ворожі штурми на одній із найгарячіших ділянок фронту.
Шлях становлення: від солдата до командира на передовій
«Партизан» народився та виріс у Мукачеві. Свою військову кар’єру він розпочав як звичайний солдат. «Прийшов служити рядовим. Потім були курси, отримав перше звання, служив командиром відділення, головним сержантом взводу. За час служби здобув вищу освіту, після чого став офіцером», — розповідає військовий.
Здобувши офіцерське звання, «Партизан» повернувся до своєї частини, де зосередився на якісній підготовці бійців. Він прагнув, щоб тренування — тактика, стрільби, польові виходи — були максимально наближені до реальних бойових умов. Ця сумлінна підготовка стала вирішальною, коли його підрозділ зрештою вирушив на фронт.
Першим серйозним випробуванням для багатьох його гвардійців став Покровський напрямок. «Більшість хлопців тоді вперше виходили на бойове завдання. Спершу було дуже важко, але з кожним днем ми ставали сильнішими», — згадує офіцер про перші зіткнення, коли ворог застосовував великі калібри та дрони.
Для захисту своїх життів та утримання позицій, гвардійцям довелося проявити інженерну кмітливість: вони облаштовували укріплення, рили підземні ходи та траншеї, з’єднуючи будинки. «Це все — щоб мати нормальні вогневі точки і не дати ворогу підкрастися», — пояснює «Партизан».
У перших же боях підрозділ не просто втримав оборону, а й проявив рішучість в атаці: «За короткий час половину села ми зачистили, кількох їхніх забрали живими. Був і штурм наших позицій — його ми відбили завдяки підготовці та роботі БПЛА», — наголошує командир.
Секрет стійкості підрозділу, за його словами, криється у командній роботі та взаємній підтримці, попри різний вік бійців — від 20 до 60 років. «Кожен знаходить своє місце… Головне — щоб кожен відчував, що він важливий і потрібний», — ділиться «Партизан».
Свою особисту мотивацію офіцер формулює чітко: захист сім’ї. «Якщо ми не будемо тримати оборону тут, ворог прийде до нас додому — до наших жінок, мам і дітей. Цього ми не допустимо», — говорить він, підкреслюючи, що на фронті все зводиться до жорсткого вибору і відповідальності не лише за себе, а й за побратимів.