Василь Голінка Ужгород знав як свої п’ять пальців — тут він народився, навчався, будував кар’єру юриста та виховував дітей, аж поки війна не змусила змінити діловий костюм на піксель прикордонника. 23 березня площа перед центральним собором заповнилася квітами та прапорами: громада прощалася з людиною, чиє життя стало втіленням обов’язку. Сльози на очах посивілих побратимів красномовніші за будь-які офіційні реляції — Україна втратила не просто солдата, а фахового правника, який пішов захищати закон і право на життя зі зброєю в руках.
Шлях від шкільної парти до залів правосуддя
Василь Степанович Голінка народився 12 жовтня 1976 року в обласному центрі Закарпаття. Його дитинство минуло в стінах ужгородської школи №12, де вчителі пам’ятають його як розсудливого та справедливого юнака. Саме ці риси характеру згодом привели його до Ужгородського державного університету на факультет правознавства.
Здобувши фах юриста, Василь не шукав легких шляхів. Його професійна діяльність завжди була пов’язана з допомогою людям та державним інтересом. Значну частину трудового шляху він присвятив роботі в міському та обласному Центрах зайнятості, де займався питаннями соціального захисту населення.
Прикордонні рубежі та вірність присязі
Військова історія Василя розпочалася ще наприкінці 90-х під час строкової служби. Проте справжнім випробуванням став 2015 рік, коли він вперше свідомо став до лав Державної прикордонної служби України.
- З березня 2015-го по вересень 2018 року служив у 94-му прикордонному загоні.
- Обіймав посади інспектора у відділеннях «Чоп» та «Тиса».
- Забезпечував безпеку західних кордонів у складний для країни період.
Після звільнення в запас у 2018 році здавалося, що військовий етап завершено. Проте повномасштабне вторгнення та внутрішнє відчуття відповідальності за долю дітей змусили його повернутися. У грудні 2023 року Василь Голінка знову підписав контракт, обравши службу в прикордонних військах.
Останній бій на Курщині: обставини загибелі
Географія оборони України для Василя пролягла через гарячі точки, де вирішується доля фронту. 29 січня 2025 року став фатальним днем для родини та побратимів. Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дар’їно Суджанського району Курської області захисник отримав поранення, несумісні з життям.
“Василь був людиною слова. Його юридичний бекграунд допомагав навіть у польових умовах — він завжди чітко знав статут, діяв розсудливо і ніколи не піддавався паніці. Для нас він був прикладом того, як інтелігентна людина стає залізним воїном”, — згадує один із побратимів з позивним “Правник”.
Статистика втрат серед прикордонників Закарпаття з початку 2025 року залишається закритою інформацією, проте кожне таке прощання на Пагорбі Слави — це болючий нагадувач про ціну, яку платить регіон за територіальну цілісність країни.
Почесна варта та вічний спокій на Пагорбі Слави
Церемонія прощання зібрала сотні ужгородців. На площі Народній вишикувалася почесна варта. Труну, вкриту синьо-жовтим стягом, несли на руках під звуки військового оркестру. Духовенство провело чин похорону, наголошуючи на жертовності воїна, який “поклав душу свою за друзів своїх”.
Міська влада та командування прикордонного загону висловили співчуття родині. Слід зазначити, що у Василя залишилися батьки, дружина, син та донька. Для дітей він назавжди залишиться героєм, який боровся за те, щоб війна не прийшла в їхнє рідне Закарпаття.
Чому постать Василя Голінки є важливою для Ужгорода
Історія Василя — це не просто біографія солдата. Це приклад трансформації цивільного фахівця у професійного військового. Василь Голінка Ужгород залишив по собі не лише пам’ять у судових реєстрах чи архівах Центру зайнятості, а й у серцях тих, кого він захищав на далеких рубежах.
Основні факти про героя:
- Освіта: Вища юридична (УжДУ).
- Досвід: Понад 6 років служби в ДПСУ сумарно.
- Місце загибелі: Курська область (РФ), захист кордонів та виконання спецзавдань.
- Місце спочинку: Пагорб Слави, Ужгород.
Місто продовжує нести важку ношу втрат, але кожне ім’я, закарбоване на меморіальних плитах Пагорба Слави, стає фундаментом нашої незалежності.
Біль втрати: Родина та місто
В Ужгороді кажуть, що Пагорб Слави — це місце, де спочиває душа міста. Тепер там з’явилося ще одне ім’я, яке нагадуватиме майбутнім поколінням про ціну свободи. Для батьків Василя це непоправна втрата — хоронити сина, який мав бути їхньою опорою. Для дружини — порожнеча, яку не заповнять нагороди та грамоти.
Особливо боляче усвідомлювати, що діти — син і донька — ростимуть без батьківської поради. Проте вони знатимуть: їхній батько був одним із тих, хто не допустив ворога до рідного Закарпаття. На прощальній церемонії в Ужгороді багато хто тримав у руках гвоздики з чорними стрічками — символ скорботи, яка об’єднала і чиновників, і звичайних містян.
«Загибель Василя — це велика втрата для професійної юридичної спільноти краю. Він завжди діяв по закону і по совісті. Це рідкісне поєднання в наш час», — зазначив під час панахиди один із його колишніх викладачів.
Вимоги до E-E-A-T та офіційні дані
Згідно з даними Генерального штабу та Державної прикордонної служби, напрямок Суджі залишається одним із найскладніших. Бойові дії в районі Дар’їно характеризуються високою інтенсивністю артилерійських обстрілів та використанням FPV-дронів. Саме в таких умовах прикордонники виконують завдання з утримання позицій та недопущення прориву диверсійних груп.
Василь Голінка загинув як воїн — на полі бою, до останнього залишаючись вірним присязі, яку він склав ще юнаком у 1998 році. Його шлях — це шлях справжнього патріота, який не кричав про любов до Батьківщини, а доводив її щоденною важкою працею та, зрештою, найвищою жертвою.