Військовий 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ділиться жорсткою правдою про адаптацію новобранців та важливість дисципліни на передовій. Його слова – це не просто інструкція, а суворий урок виживання, який рятує життя.
“Якщо новенький після “учебки”, значить нічого не знає, його треба вчити з нуля”, – розповідає досвідчений піхотинець, який пройшов не одне пекло на фронті. Він пояснює своїм побратимам правила “нуля” максимально просто і без прикрас, порівнюючи позицію з “підводним човном”, де “виходу немає”.
“Не будеш слухати, не будеш думати – не будеш жити”
Ця фраза стає головним кредо для новоприбулих. Військовий наголошує на важливості миттєвої реакції та абсолютної слухняності. “Найкращий вихід – якщо тебе “обкладають” одразу, гірший – якщо станеш інвалідом”, – ділиться він власним болючим досвідом. На його позиції немає часу на повторні пояснення. “Вранці поясниш, а в обід так влупило, що вуха заклало, і він вже їсти не хоче”, – ілюструє він суворі реалії фронтового життя.
Незважаючи на страх, хлопці, за його словами, швидко розуміють правила гри. “Хлопці розуміли, робили все правильно, хоча й боялися”, – додає він, підкреслюючи їхню швидку адаптацію.
Страх як мотивація: “Мені не потрібен той, хто не боїться, бо він придурок”
Парадоксально, але страх на війні – це не слабкість, а життєво важливий інструмент. “Страх завжди є, він дуже хороша мотивація”, – пояснює піхотинець. Йому не потрібні “придурки”, які не бояться, адже саме вони гинуть першими через свою безрозсудність. Не потрібні й боягузи, що тікають під час атаки.
“Мені потрібен такий, що коли “пісня” почнеться, то щоб стріляв, а не тікав чи панікував. Треба долати страх”, – стверджує він.
Ціна життя на передовій: “Це справжня війна, а не гра”
Він постійно нагадує: “Ви не граєтеся у війну, це справжня війна”. Розслабленість на “нулі” може коштувати життя. “Зараз ти спокійний і розслаблений, а через хвилину в тебе прилетіло, і ти навіть не почув, звідки”, – попереджає військовий. Він наголошує на забороні дивитися в телефон на позиції, адже кожна секунда вартує уваги до оточення, коли інші побратими виконують свої завдання.
“Я в таких “халепах” був, що знаю, чим це може закінчитися. Може, ти не хочеш жити, але я ще трохи хочу”, – говорить він, демонструючи свою непохитну волю до життя. Саме це прагнення вижити змушує його “копати самому і примушувати інших”.
Ця розповідь – яскраве свідчення того, якою ціною дається кожна мить на передовій, і наскільки важливими є дисципліна, взаємодопомога та правильне ставлення до страху для збереження життя.