0.2 C
Uzhhorod
П’ятниця, 2 Грудня, 2022

Суд поновив на посаді позивачку, яка відмовлялася вакцинуватися від СОVID-19

Іллічівський міський суд Одеської області, розглядаючи справу 501/4438/21,  дійшов висновку, що:

лікарські засоби від коронавірусної хвороби СОVID-19 знаходяться в стадії клінічного випробовування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність;

клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним;

карантин в Україні не введено.

У рішенні  суду зазначено, що дослідивши накази МОЗ України за № 1576 від 27.07.2021р., № 1585 від 29.07.2021р., №1599 від 29.07.2021р., № 1709 від 10.08.2021р., № 2148 від 04.10.2021р. «Про затвердження суттєвих поправок до клінічного випробування лікарських засобів, призначених для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію короновірусної хвороби СОVID-19» та коротких характеристик лікарських засобів ВООЗ (а.с.21-87), суд дійшов висновку, що лікарські засоби від коронавірусної хвороби СОVID-19 знаходяться в стадії клінічного випробовування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність.

Відтак, в сенсі ст.ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

Крім того, суд вирішив, що карантин на території України не вводився, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Проте Кабінет Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні – це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.

Зазначена  стаття Закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

У свою чергу, головний державний санітарний лікар також не є абсолютно вільним у цьому питанні. Його повноваження на ініціювання карантину виникають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан.

У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану він вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Відтак, законною і такою, що не суперечить Конституції України, є така процедура введення в Україні карантину:

Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності.

Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину.

Кабінет Міністрів України встановлює карантин.

Карантин набуває чинності.

При цьому всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії четверта відбутись не може.

При цьому суд наголошує, що надзвичайний стан в Україні не введено.

Відповідно, станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінеті Міністрів не було підстав встановлювати карантин.

Виходячи з цього, суд робить висновок, що в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.

У разі надання працівником обґрунтованої відмови від щеплення відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця – права на відсторонення працівника від роботи.

Обставини справи.

22 листопада 2021 року позивач  звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом,  в якому просить:

– наказ директора Центру дошкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області «Про відсторонення від роботи»  позивача без збереження заробітної плати визнати незаконним та скасувати;

– стягнути з Центру дошкільної  освіти Чорноморської міської ради Одеського району  Одеської області  на користь позивача середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 08.11.2021 р. по час постановлення рішення суду;

– поновити  позивача на роботі в Центрі дошкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району на посаді керівника гуртка образотворчого мистецтва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 03.11.2021 р. вона на ім`я директора ЦПО подала обґрунтовану відповідну заяву, з посиланнями на норми матеріального права про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19).

Аналогічно, нею 04.11.2021 р. на ім`я начальника відділу освіти було подано відповідну обґрунтовану заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19).

Таким чином, позивач зазначає, що у передбачений Законом спосіб нею було подано відповідні обґрунтовані заяви про відмову від профілактичної вакцинації (щеплення) проти інфекційної хвороби COVID-19, а тому у керівництва Центру дошкільної освіти не було законних підстав для запровадження наказу та її відсторонення від роботи.

Позовні вимоги суд  задовольнив, зазначивши, що у відповідності зі ст. 46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробовуванні лікарських засобів.

Враховуючи ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв`язку з цим втраченої частини заробітної плати, суд дійшов  висновку, що в даному випадку є всі підстави для застосування аналогії закону та вирішення питання поновлення порушеного права та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням без збереження заробітної плати, із застосуванням порядку, визначеного в ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до змісту ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Повідомляє – https://sud.ua/ru/news/publication/226106-miskiy-sud-ototozhniv-vaktsinatsiyu-z-klinichnimi-viprobuvannyami-a-karantin-viznav-takim-scho-ne-buv-vvedeniy?fbclid=IwAR179L6nV2PQT_ima5buubtuI2w-uQOr9Ty0vmIw-mIVn5xnDBkec627yx4



СХОЖІ ПУБЛІКАЦІЇ

ВІДПОВІСТИ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я

ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ