Коли енергетична безпека стає заручницею великої політики, мешканці прикордонних регіонів зазвичай першими відчувають на собі холодний подих кризи. Проте цього разу Будапешт вирішив змінити риторику: експорт електроенергії Закарпаття залишається стабільним, адже Угорщина відмовилася від дзеркальних санкцій у відповідь на припинення транзиту нафти через трубопровід «Дружба».
Позиція Будапешта: Гуманітарний аспект понад політику
Очільник угорського МЗС Петер Сійярто офіційно підтвердив, що його країна не планує обмежувати перетоки електричної енергії до української мережі. Це рішення він обґрунтував необхідністю захисту інтересів етнічної угорської громади, яка зосереджена в найзахіднішій області України.
За словами міністра, будь-які кроки в енергетичній площині потребують «ювелірної обережності». Будапешт усвідомлює, що енергосистема Закарпатської області критично залежна від імпорту, оскільки регіон є енергодефіцитним і тісно інтегрованим з мережами сусідніх країн ЄС.
«Припинення експорту електроенергії насамперед торкнеться Закарпаття, створивши особливі проблеми, труднощі та страждання для тих сімей, які мешкають по інший бік кордону», — наголосив Сійярто під час свого виступу.
Чому експорт електроенергії Закарпаття є критичним?
Для розуміння ситуації важливо поглянути на цифри та логістику. Закарпаття — це регіон, який фактично є «енергетичним островом» всередині країни. Хоча він приєднаний до загальнонаціональної мережі, саме транскордонні лінії з Угорщиною, Румунією та Словаччиною забезпечують стабільність напруги під час пікових навантажень.
- Технічна потужність: Лінії 750 кВ та 400 кВ, що проходять через область, є ключовими артеріями для підтримання частоти в мережі.
- Соціальний фактор: Близько 150 тисяч етнічних угорців проживають у прикордонних громадах, де надійність енергопостачання прямо впливає на роботу шкіл, лікарень та місцевого бізнесу.
- Економічний зв’язок: Угорщина залишається одним із найбільших торгових партнерів України в енергетичному секторі.
Тінь словацького ультиматуму
Заява Сійярто пролунала як певний контраст до риторики Братислави. Нагадаємо, прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо висловився куди радикальніше. Він припустив можливість зупинки поставок електрики вже з 23 лютого, якщо Київ не відновить прокачування нафти російського походження.
Такий розрив у позиціях двох сусідніх країн створює хиткий баланс. Поки Словаччина використовує енергетику як важіль тиску, Угорщина намагається зберегти статус-кво, апелюючи до захисту прав людини та гуманітарних наслідків.
Думка експерта
Андрій Михайлів, аналітик енергетичного ринку:
«Сійярто грає в тонку гру. З одного боку, він заспокоює закарпатців, демонструючи роль “захисника”. З іншого — це чіткий сигнал Києву: енергетика залишається сферою, де ми залежимо один від одного. Технічно вимкнути Закарпаття від угорського імпорту — це створити локальний блекаут, який не вигідний нікому».
Ризики та сценарії на весну 2026 року
Попри оптимістичні заяви Будапешта, ситуація залишається напруженою. Нафтовий конфлікт навколо «Дружби» все ще не розв’язаний, що тримає в напрузі і Офіс Президента України, і європейських регуляторів.
Що зараз гарантує стабільність для регіону?
- Діючі контракти: Комерційні поставки регулюються довгостроковими угодами, розірвання яких загрожує Угорщині штрафними санкціями на рівні ЄС.
- Синхронізація з ENTSO-E: Українська енергосистема працює в єдиному ритмі з європейською, тому вибіркове відключення однієї лінії технічно складне і небезпечне для стабільності всієї Східної Європи.
- Політичний діалог: Дипломатичні канали між Києвом та Будапештом, попри складність, залишаються відкритими щодо транскордонної співпраці.
Що це означає для пересічного закарпатця?
Для мешканців Берегова, Мукачева чи Ужгорода заява Сійярто — це насамперед надія на спокійну весну без графіків відключень. Оскільки промислові гіганти області також зав’язані на імпортній електриці, збереження поставок означає стабільність робочих місць.
Проте журналісти та експерти закликають не розслаблятися. Енергетична дипломатія — річ мінлива. На сьогодні «світло є», але питання диверсифікації джерел живлення для Закарпаття стоїть гостро як ніколи.
Автор: Іван Каменяш