Уявіть собі ранок у Закарпатті, коли в горах лише починає сходити сонце. У селах тихо, але напруга в повітрі відчутна — місцеві ухилянти (ті, що втікають від призову) готують свою нову «операцію». Нічні збори, тихі переправи через річку, таємні схованки серед смерекових лісів — все, як у класичному вестерні, тільки на закарпатський лад.
Головні герої цієї історії — група місцевих парубків, які вичитали в інтернеті різні методи втечі та придумали свою хитру схему. Щоб не залишати слідів і не викликати підозри, вони перетворили гори на своє особисте «Дике поле». Переодягнені в пастухів, з кількома вівцями і козами, що їх супроводжують, вони виглядають як звичайні селяни, які йдуть на високогірне пасовисько. Але насправді їхній маршрут веде до румунського кордону, де сховані мапи і записи з точними координатами. У «пастухів» з собою ліхтарики, мотузки та зв’язок дров для сигналів, якщо потрібно буде подати знак своїм спільникам.
Щоб уникнути прикордонників, хлопці вдаються до дивацьких маневрів. Коли стає надто небезпечно, вони розкидають на шляху кілька пари старих черевиків та змінюють напрямок, щоб заплутати сліди. Поруч із ними на конях чекає їхній головний провідник — місцевий ветеран Карпат, знаний тим, що знає всі стежки, навіть ті, яких не знайдеш на карті.
Кожен, хто хоч раз чув цю історію, знає, що в закарпатському «вестерні» все виглядає інакше: тут нема перестрілок чи куль, але є не менш небезпечні переправи, гори, що здатні сховати навіть найкращого шукача, і кордон, що манить, але не завжди приймає.