Дезертирство Закарпаття набуває нових обрисів у часи, коли кожна мить на фронті рятує життя, а один вчинок може зруйнувати долю. У Мукачеві суд виніс вирок мобілізованому солдату, який понад пів року уникав служби, проводячи час удома. Ця історія змушує замислитися: чи готові ми всі до випробувань війни?
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області розглянув справу військовослужбовця, обвинуваченого в нез’явленні на службу без поважних причин. Подія сталася в лютому 2025 року, коли обвинувачений, після короткого перебування в частині, просто не повернувся. Він був відсутній до серпня 2025-го, коли його затримали в іншій кримінальній справі.
Обвинувачений – уродженець Закарпаття з середньою спеціальною освітою. Він служив номером обслуги в мінометному взводі мотопіхотного батальйону. Суд встановив, що чоловік діяв з прямим умислом, не бажаючи переносити труднощі військової служби. Його дії кваліфіковано за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
У суді обвинувачений частково визнав провину. Він стверджував, що не міг залишати домівку через інше кримінальне провадження, де йому нібито заборонили виїзд. Однак докази спростували це: слідчі не обмежували його пересування, а командир частини підтвердив відсутність.
Свідок – командир взводу – розповів, як доставили обвинуваченого до частини в цивільному одязі. Йому дозволили поїхати за формою, але на ранкове шикування він не з’явився. Телефонні дзвінки залишилися без відповіді. Керівництво одразу повідомило про неприбуття.
Докази включали рапорти, накази та результати службового розслідування. Наказ від 17 лютого 2025 року визнав солдата таким, що самовільно залишив частину. Грошові виплати призупинили. Медична характеристика показала, що він лікувався від травми в січні, але це не виправдовувало відсутність.
Суд відхилив аргументи захисту. Доводи про поважні причини не підтвердилися. Обвинувачений знав про порядок служби в умовах воєнного стану, але порушив його. Вина доведена повністю.
Прокурор вимагав позбавлення волі. Обвинувачений просив мінімальне покарання та можливість повернутися на службу. Захисник наполягав на випробуванні за статтями 75-76 КК України. Однак суд врахував тяжкість злочину – тяжкий злочин за статтею 12 КК.
Обставин, що пом’якшують чи обтяжують, не знайшли. Обвинувачений раніше не судимий, характеризується посередньо. Суд послався на постанови Верховного Суду: такі злочини підривають дисципліну в армії, особливо під час війни.
Застосування статті 75 КК виключено для злочинів за статтею 407 в умовах воєнного стану. Покарання – 5 років позбавлення волі, мінімальне за санкцією. Строк рахують з моменту виконання вироку. Апеляцію можна подати протягом 30 днів.
Ця справа – не виняток. Дезертирство та самовільне залишення частини (СЗЧ) стали масовим явищем в українській армії. За даними Офісу Генерального прокурора, з початку повномасштабного вторгнення відкрито понад 230 тисяч справ за СЗЧ і 53 тисячі за дезертирство. Лише за січень-жовтень 2025 року – 161 тисяча СЗЧ і 21 тисяча дезертирств.
Кількість справ зростає щороку. У 2022-му – 6183 СЗЧ, у 2023-му – 16 515, у 2024-му – 66 240, а за неповний 2025-й – вже 161 461. Динаміка – геометрична прогресія, з середнім збільшенням у 3,2 раза щорічно.
У 2025-му піком став жовтень: 18 909 СЗЧ і 2276 дезертирств. Після цього Офіс Генпрокурора приховав дані зі статистики, посилаючись на російське ІПСО. Це викликає питання про реальні масштаби.
Закарпаття не лідер, але регіональні випадки помітні. Місцеві суди розглядають десятки справ. Наприклад, подібні вироки в Мукачеві та Ужгороді часто закінчуються 5-річним терміном.
Чому військові тікають? Опитування показують ключові причини:
- Загроза смерті та страх (27%).
- Втома від армійського побуту (25%).
- Постійний тиск і брак свободи (25%).
- Відсутність відпусток і ротацій (20%).
- Конфлікти з командирами (18%).
За словами військового адвоката Романа Лихачова, основне – втома та відсутність мотивації. “Військові виснажені, без чітких термінів служби. Додається бюрократія та помилки командування”, – цитує його NV.
Максим Жорін, заступник командира 3-ї штурмової бригади, називає головною причиною низький авторитет командирів і відсутність сержантської гілки. “Люди йдуть, бо не бачать сенсу в поганому керівництві”.
Інші фактори: моральне виснаження, проблеми зі здоров’ям, сімейні обставини. Багато мобілізованих силоміць – “бусифікація” – не готові до фронту. Непрофільна служба додає розчарування: інженер стає стрільцем.
Правова база сувора. Воєнний стан, введений Указом Президента №64/2022 від 24 лютого 2022 року, посилює відповідальність. За ч.5 ст.407 КК – від 5 до 10 років ув’язнення. Судова практика виключає випробування: Верховний Суд наголошує на небезпеці для дисципліни.
Приклади: У Волині суд виніс 5 років за два епізоди СЗЧ. В Одесі – аналогічно. Звільнення можливе лише за добровільне повернення, але в умовах воєнного стану рідко.
Експерти пропонують рішення. Потрібні ротації, психологічна підтримка, чіткі терміни служби. “Без цього дезертирство не зупинити”, – каже Олексій Сухачов з ДБР. З 2024-го повернулися понад 29 тисяч, але тенденція триває.
У Закарпатті, де громади тісно пов’язані, такі випадки впливають на мораль. Регіональні журналісти фіксують зростання: родини ховають мобілізованих, а суди переповнені.
Ця справа – сигнал. Війна вимагає єдності. Дезертирство не лише карається законом, а й послаблює фронт. Кожен має внести свій внесок, щоб перемога стала реальністю.
Автор: Іван Каменяш