Василь Ситар Хустщина знову у жалобі, адже війна забрала життя щирого патріота та мужнього воїна, який до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та українському народові. Новина про загибель земляка чорним крилом накрила село Хустець, де чоловіка знали як добру, працьовиту та світлу людину. Кожен такий випадок — це не просто статистика в ранкових зведеннях, а глибока рана на тілі всього Закарпаття, яка не загоїться роками.
Вірність до останнього подиху: Шлях героя
Василь Іванович Ситар народився 23 грудня 1974 року. Його життя було тісно пов’язане з рідним краєм — він виховувався на традиціях Хустщини, де цінують свободу, працю та міцні родинні зв’язки. Коли ворог прийшов на нашу землю, Василь не залишився осторонь, розуміючи, що майбутнє його дітей та онуків залежить від стійкості кожного солдата.
У лавах Збройних Сил України він проходив службу у військовій частині А5190. Василь Ситар обіймав посаду оператора польової лазні взводу матеріального забезпечення. На перший погляд, це тилова робота, проте в умовах сучасної війни забезпечення побуту воїнів на передовій є критично важливим фактором боєздатності.
Загинув воїн 22 березня 2026 року під час виконання бойового завдання. Смерть наздогнала його на посту, коли він дбав про те, аби його побратими мали бодай мінімальні людські умови в пеклі війни.
Чому служба Василя Ситара була важливою для фронту
Для багатьох цивільних назва посади “оператор польової лазні” може здатися звичайною. Проте фахівці наголошують, що підрозділи матеріального забезпечення — це фундамент, на якому тримається моральний стан бійців.
- Гігієна в польових умовах запобігає поширенню хвороб серед особового складу.
- Можливість змити з себе бруд війни після тижнів у окопах повертає солдатам відчуття людської гідності.
- Взвод матеріального забезпечення часто працює під постійними обстрілами логістичних вузлів.
«Логістика — це кров армії. Без тих, хто варить їжу, підвозить боєприпаси чи забезпечує лазне-пральні послуги, фронт не протримається й тижня. Василь Іванович виконував роботу, яка рятувала здоров’я та дух наших хлопців», — зазначає офіцер запасу ЗСУ, фахівець із тилового забезпечення Михайло Ковач.
Трагедія села Хустець та Копашнівської громади
Село Хустець, що входить до Копашнівського старостинського округу Хустської міської громади, сьогодні перебуває в тихій жалобі. Смерть Василя Ситара стала особистою трагедією для кожного мешканця. У селах Закарпаття всі знають один одного, тому біль втрати тут відчувається гостріше.
Хустська міська рада вже висловила офіційні співчуття родині загиблого. У повідомленні йдеться про те, що громада бере на себе всі зобов’язання щодо організації гідного прощання з Героєм.
Офіційні дані про загиблого:
- Прізвище, ім’я: Ситар Василь Іванович.
- Дата народження: 23.12.1974.
- Місце проживання: с. Хустець, Хустська громада.
- Військова частина: А5190.
- Дата загибелі: 22.03.2026.
Психологічна стійкість регіону: Як Хустщина переживає втрати
Закарпатська область, попри свою віддаленість від прямої лінії фронту, є одним із лідерів за кількістю мобілізованих та добровольців. Хустщина традиційно демонструє високий рівень патріотизму. Проте постійні звістки про загибель молодих та зрілих чоловіків створюють значне психологічне навантаження на громаду.
Місцеві психологи зазначають, що важливо не замикатися в горі, а перетворювати його на дієву пам’ять. Створення меморіалів, перейменування вулиць та постійна допомога родинам загиблих — це те, що допомагає громаді триматися.
Василь Ситар Хустщина: Символ незламного покоління 70-х
Василь Ситар належав до того покоління, яке на власні очі бачило становлення української незалежності. Люди, народжені в 70-х, сьогодні складають кістяк багатьох підрозділів ЗСУ. Вони мають досвід, виваженість та чітке розуміння того, що саме вони захищають.
Для Хустщини Василь залишиться в пам’яті як людина, що не шукала виправдань, аби не йти на фронт. Він пішов служити, бо вважав це своїм обов’язком перед землею, яка його виростила.
Коли відбудеться прощання?
Наразі тривають процедури з транспортування тіла загиблого захисника до рідного дому. Точна дата та час зустрічі «живим коридором» будуть повідомлені пізніше Копашнівським старостатом та Хустською міською радою.
Традиційно на Закарпатті прощання з героями збирає сотні людей. Це момент найвищої єдності, коли зникають будь-які суперечки, а залишається лише спільна молитва за душу того, хто віддав життя за нас.
Ми закликаємо мешканців Хустської громади віддати останню шану Василю Ситару, коли його везтимуть до рідного села. Кожен прапор у руках, кожне схилене коліно — це наше «дякуємо» за мирні світанки в тилу.
Вічна пам’ять солдату Ситару Василю Івановичу. Нехай земля рідного Закарпаття буде йому пухом, а Господь прийме його душу в оселях праведних.
