Михайло Росоха Тячівщина знову схиляє голови у глибокій скорботі, адже підтвердилася звістка про загибель мужнього захисника, який тривалий час вважався зниклим безвісти. Михайло, уродженець села Вонігове, віддав життя за територіальну цілісність України, виконуючи бойове завдання на одному з найгарячіших напрямків східного фронту.
Біль втрати сьогодні пронизує кожен двір у рідному селі воїна. Для невеликої громади Тячівського району ця новина стала справжнім ударом, адже до останнього моменту близькі та односельці плекали надію на диво. На жаль, результати експертиз та офіційні дані підтвердили найгірші побоювання.
Бойовий шлях та вірність присязі
Михайло Росоха народився у 1992 році. Це було покоління, яке формувалося вже у незалежній Україні, мріяло про розвиток та європейське майбутнє. Проте війна внесла свої жорстокі корективи в плани молодого чоловіка.
Він не шукав виправдань, щоб залишитися в тилу. Михайло став до лав Збройних Сил України, де проходив службу на посаді кулеметника 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 1 штурмової роти 1 штурмового батальйону. Це підрозділ, який завжди перебуває на вістрі атаки, там, де панує найвищий рівень небезпеки та відповідальності.
За словами побратимів, Михайло був надійною опорою для свого відділення. Посада кулеметника в штурмовому батальйоні вимагає не лише неабиякої фізичної витривалості, а й сталевої витримки під вогнем ворога.
Останній бій під Новоєгорівкою
Трагедія сталася 5 липня 2025 року. Того дня підрозділ Михайла виконував надскладне завдання поблизу села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Цей напрямок вже довгі місяці залишається ареною запеклих зіткнень, де кожен метр землі дається ціною надлюдських зусиль.
- Місце загибелі: околиці н.п. Новоєгорівка, Луганщина.
- Дата події: 5 липня 2025 року.
- Статус до квітня 2026 року: зниклий безвісти.
Майже рік родина Михайла жила у стані нестерпного очікування. У квітні 2026 року офіційні структури змогли ідентифікувати тіло та підтвердити факт загибелі. Війна часто забирає можливість одразу забрати полеглих з поля бою через інтенсивні артилерійські обстріли, що й спричинило таку тривалу невизначеність.
Вічна пам’ять: Михайло Росоха Тячівщина пам’ятає своїх героїв
Загибель Михайла — це не просто статистика Міністерства оборони. Це розірвані мрії, осиротіла родина та порожнеча в серцях друзів. Село Вонігове втратило одного з найкращих своїх синів, людину, яка мала б розбудовувати цей край, а не стати його вічним охоронцем у небесному воїнстві.
«Загибель молодих хлопців, таких як Михайло — це величезна втрата для генофонду нації. Тячівщина завжди славилася своїми працьовитими людьми, і саме такі чоловіки стають хребтом нашої оборони. Ми маємо пам’ятати, що свобода сьогодні має дуже високу ціну — ціну життя мешканців наших затишних закарпатських сіл», — зазначає представник місцевої ветеранської організації.
Підтримка родини та громадська шана
Зараз місцева влада та громада готуються до гідної зустрічі Героя. Процедура репатріації тіл загиблих військовослужбовців є складним процесом, що вимагає часу, але Тячівщина готова зустріти свого захисника «живим коридором» пошани.
Михайло Росоха залишиться в пам’яті як воїн, що не схибив у вирішальний момент. Його приклад — це нагадування всім нам про те, що війна триває, і перемога кується руками простих хлопців із сусідніх вулиць.
Деталі прощання
Наразі триває підготовка до траурних заходів. Точна дата та час поховання у селі Вонігове будуть повідомлені сільською радою додатково. Закликаємо всіх небайдужих мешканців району прийти та віддати останню шану воїну, який захистив наш спокій ціною власного майбутнього.
Висловлюємо найщиріші співчуття матері, батьку, рідним та близьким Михайла Росохи. Ваша втрата непоправна, але подвиг вашого сина навіки закарбувався в історії Тячівщини та всієї України.
Слава Україні! Героям Слава!
